РусУкр

У кіно як у житті – складно, трагічно і… смішно

 
Друк Відправити на пошту

 

 

В Україні триває CineFIESTA – тиждень іспанського кіно.

У кіно як у житті - складно, трагічно і... смішно

Приблизно сто років тому іспанська культура пережила дивовижну пертурбацію – занурена в традиційний для жарких Апеннін післяполудневий сон, вона раптом вибухнула як наднова зірка, ставши видимою всьому світу. Провінційну дрімоту перервали філософ Мігель Унамуно, архітектор Антоніо Гауді, художники Сальвадор Далі та Хуан Міро, кінорежисер Луїс Бунюель, – що вже стали зірками світового рівня, інформують Економічні Відомості.

Потім на багато років знову настало затишшя. Зокрема – і в місцевому кінематографі, поки в 80-і роки на європейському культурному небосхилі не зійшла нова іспанська зірка на ім’я Педро Альмодовар. Зірка ця, немов потужна ракета-носій, вивела на міжнародну орбіту ще декількох кінорежисерів, і з того часу іспанський кінематограф є у творчому плані одним із найсильніших у Європі.

Та в сучасній кіноіндустрії міжнародну популярність фільму приносить не так гарна якість, як потужна дистрибуція, а цим іспанці особливо похвалитися не можуть. Такий висновок можна зробити після перегляду представлених на нинішній українській CineFIESTA трьох художніх фільмів, кожен з яких відомий у світі набагато менше, ніж того заслуговує.

Щоправда, режисер одного з них, комедії «Моя грандіозна ніч» (Mi gran noche), Алекс де ла Іглесіа – фігура, відома у світовому артхаусному кіно, володар Срібного лева Венеціанського кінофестивалю за фільм «Сумна балада для труби». Проте деякі попередні його фільми – наприклад, та ж «Сумна балада» – були все-таки надмірно складні для широкої публіки. Трагіфарс із невиразним сюжетом і явним присмаком поетичного кіно добрий передусім для кінофестивалів (що й довела нагорода), а не для прокату.

У «Моїй грандіозній ночі» все по-іншому. Зберігши традиційне для цього режисера фарсове звучання, вона націлена на наймасовішого глядача, розповідаючи в режимі реального часу про виробничу кухню зйомок новорічного шоу (звичайно, задовго до настання Нового року). А кому ж не цікавий погляд з-за лаштунків на одну з найрейтинговіших телепередач?

І тут від режисера, який у вільний від зйомок своїх фільмів час заради задоволення працює в шоу-бізнесі й, отже, матеріал знає чудово, перепадає всім. І продюсеру шоу, якого в кінці фільму заарештовують за фінансові махінації, і режисерові, який не приховує, що ставиться як до робочої худоби до масовки, що в нього знімається, і самій масовці.

Особливо знущально і разом з тим з любов’ю (я не обмовився – без любові так ретельно і яскраво ці ролі було б виписати не можна) Алекс де ла Іглесіа показує естрадних зірок, серед яких є одна справжня суперзірка. Упізнати в цьому немолодому й ніби висушеному чоловікові кумира наших батьків Рафаеля нелегко. Та коли впізнаєш, то із задоволенням спостерігаєш, як Рафаель буквально насолоджується своєю роллю, зображуючи без міри розбещеного, самозакоханого садиста.

І до того ж у фільмі є ціла колекція такого, про що любить дізнаватися публіка, – закулісних прийомів, за допомогою яких артисти, як заведено вважати, виводять з ладу своїх конкурентів, від словесних «підколів», які важко назвати безневинними, до прямого майже калічення. Наприклад, сцена, де Рафаель, знайомлячись із молодим естрадним співаком – кумиром публіки, виявляє про нього «батьківську турботу». Нібито намагаючись вийняти з-під повіки хлопця неіснуючу вію, він перетворює його око на щось червоне й розпухле і в такий спосіб виключає його з числа своїх конкурентів на цьому шоу.

Є фарсова нотка й у сюжетній зав’язці фільму Фернана Леона де Араноа «Ідеальний день» (A Perfect Day), головні ролі в якому, крім Бенісіо дель Торо та Тіма Роббінса, грає колишня дівчинка-модель з українського Бердянська, а зараз «дівчина Бонда» і міжнародна кінозірка Ольга Куриленко. Картина, дія якої відбувається в середині 90-х у колишній Югославії, де щойно закінчилася війна, починається з того, що невідомі кидають у сільський колодязь труп. У співробітників європейської гуманітарної місії, яких грають названі актори, є лише декілька годин на те, щоб його витягнути, – інакше вода в колодязі буде заражена і все село залишиться без води. І обходяться вони з цим розпухлим трупом вельми панібратськи, намагаючись витягти його за допомогою прив’язаної до джипа старої мотузки.

Та мотузка рветься – і на цьому жарти закінчуються. Далі починається подорож у пошуках нової мотузки на двох джипах розореною війною місцевістю, що триває весь фільм. І – показ усього того, що приносить війна навіть тоді, коли вона вже закінчилася. Але закінчилася на папері, а не в житті і душах людей. Ще один важливий сюжетний і смисловий мотив фільму – демонстрація безсилля пов’язаних всілякими формальними обмеженнями міжнародних місій перед лицем реальних проблем (як саме – обійдемося без спойлерів).

Цілком можливо, що головним фільмом CineFIESTA українським шанувальникам американського серіалу «Справжній детектив» може видатися «Мініатюрний острів» (La isla minima) Альберто Родрігеса. У цих картин чимало спільного: таємничі серійні вбивства в сільській глибинці, пара в усьому несхожих один на одного детективів, відряджених із центру, що розслідують ці вбивства, і навіть місцевість, де відбувається дія, – заболочені землі, на яких путнього бізнесу або кар’єри не побудуєш. Заради того, щоб виїхати звідти, місцеві дівчата готові на все – за що й розплачуються своїми життями.

Але є в «Мініатюрного острова» своя національна особливість. Його дія відбувається в 1980 р., через п’ять років після смерті іспанського диктатора Франко, – і тому в парі з досвідченим слідчим, що багато років служив диктатурі, працює, як уже було сказано, його антипод – молодий колега, який прийшов у поліцію за часів демократії. Причому його ставлення до старшого напарника протягом фільму постійно змінюється: від напруженості на початку – до ділової співпраці, від співпраці – до прихованої ворожнечі (після того, як дізнається неприємні факти про поліцейське минуле колеги), від ворожнечі – до подяки за те, що зобов’язаний йому життям. Після всього він так і не доходить до остаточного рішення.

Як і в «Ідеальному дні», реальне життя в «Мініатюрному острові» виявляється складніше, ніж інструкції й ідеологеми. А про те, що з цим згодні багато іспанців, свідчать десять національних кінопремій «Гойя», що отримав фільм Альберто Родрігеса.

Автор: Борис Стрехов

В даний момент Ви читаєте матеріал "У кіно як у житті – складно, трагічно і… смішно". Вас також, можливо, зацікавлять інші останні новини України та світу на eizvestia.com




Рейтинг новостей

РФ бросила в бой все силы, потому что весной ее ждет "сталинград", - Олег Пономарь (4563)

Теперь развал России ускорен в разы, - российский политик (3408)

У Польщі зробили резонансну заяву про Смоленську катастрофу (2905)

Офицер США назвал главных врагов Украины (ВИДЕО) (2800)

Перуанская телеведущая разделась догола после выхода сборной на ЧМ-2018 (ФОТО, ВИДЕО) (2677)

Ситуация развивается динамично: Польский генерал рассказал, как для России закончится война на Донбассе (2541)

Из Моспино уже два дня приходит тревожная информация, - Денис Казанский (2392)

Під Харковом масове отруєння: 22 вагітні опинилися у лікарні (2351)

Новая опасность для Украины: Россия открыла еще один фронт, - мнение (2303)

"Мы, хозяева мировых ресурсов, в г…не ковыряемся": у России нет будущего, - Геннадий Гудков (2253)

Курс биткоина 12 декабря идет вверх (2230)

"Вот все и встало на свои места: он - бес!" В Сети показали пудовую "голову" Путина (ФОТО) (2015)

Российский тяжеловес о Ломаченко: Это не боксер – это бульдозер (1982)

В Stratfor рассказали о неожиданных планах Порошенко насчет Саакашвили (1893)

РосСМИ: РФ могут исключить из числа участников ЧМ-2018 (1834)

Новини партнерів

Останні новини «I» в соцмережах

  

Новини партнерів

Загрузка...
Загрузка...
bigmir)net TOP 100

Економічні відомості

Щоденна ділова газета

Український бізнес портал

Електронний діловий журнал

Статус

Щотижневий діловий журнал